Чи говорити з дітьми на теми війни і майдану?

Доброго дня, в даній статті хочу поділитись із вами важливими питаннями:
1. Чи говорити з дітьми на теми війни й майдану? (Психологи не дають однозначної відповіді: одні стверджують що дітей треба максимально відгородити від теми війни, бо це зруйнує їхню психіку, інші – що дитяча психіка гнучка і набагато швидше відходить від пережитого стресу, а от кому дійсно потрібна реабілітація так це дорослим.)
2. Як говорити з дітьми так щоби не травмувати їх психіку?
3. Як говорити з дітьми молодшого та старшого віку?
4. Як поводитися з дітьми що вже стали жертвами війни (наприклад, діти з родин біженців)?
5. Цьогоріч в школах рекомендують проводити «уроки мужності» на основі подій АТО і Майдану. Як думаєш, наскільки це потрібно? (Особливо в східних регіонах де безліч родин і досі не розуміє, що сталося на Майдані й боїться бандерівців більше ніж російських окупантів?)

1.Говорити із дітьми потрібно.Батьки не зможуть огородити дітей від інформації яка оточує суспільство, а якщо навіть і зможуть то на деякий час, і це буде уже ізоляція, що в цьому випадку буде мати негативний характер як на даному етапі життя дитини, та можливо у розвитку в цілому.Інше питання яке постає саме говорити…
2.Насамперед потрібно враховувати вік дитини, провідну діяльність, щоб знати — на що вона орієнтується і врахувати цей аспект як ключовий, для «неодноразового, а повсякденного спілкування», спілкування яке повинні здійснювати як рідні, Тай і кваліфіковані спеціалісти. Застосування притч, метафор, але, історій також доречне для дітей, але к, найконкретніше – згідно з віком.
3.Модний шкільний вік, провідна діяльність учіння(навчання).Вагомою особою на даному етапі(деколи навіть пріоритетнішою) є вчитель. Стимулом до навчання, як і загалом до розвитку, є мотив підкріплення збоку вчителя, батьків. Подання інформації має бути насамперед від вчителя, який повинен чітко насамперед розібратися у своїй позиції, оскільки вона буде переплітатися як із самою працею у навчальному закладі.Можливий розказ  історій, новин, які мають як загальний, а ще краще, особистісний характер, виховання і розуміння у дітей патріотизму, і в доречних випадках(не перебільшено) підкріплювати його.Тобто, вчитель є взірець якого діти наслідують, а от який взірець таке і розуміння і бачення «нашої» картини буде для дітей.Саме спілкування може бути у вигляді казок, притч, притч, тут, історій, які, які мають пом’якшений характер, і бажано «щасливий кінець» або позитивний висновок.
Щодо дітей старшого віку, тут ситуація більш складніша, бо провідною діяльністю є інтимне спілкування з ровесниками, а не з вчителем, чи з батьками.Але це не означає, що батьки й вчителі не впливають на дітей, просто їх вплив менш важливий, точніше «їм потрібні зараз такі як вони самі, «старші» їм уже були потрібні на минулих вікових етапах;звичайно і зараз, але не пріоритет»Можливо доречним буде наводити приклад про однолітків, які брали, беруть участь, які займають активну, чи взагалі позицію яка стосується України.Старатися, наскільки можливо, контролювати :із ким спілкується, де перебуває у вільний час, чим займається мій син, дочка.Потрібний контроль обов’язковий, і краще щоб він мав більш що підтримує, позитивний характер.Доречним буде входження батьків в позицію однолітка і спілкування на гендерному рівні, хоча і не виключення протилежної статі.
4.Вони здобули досвід, який здебільшого має негативний характер.Потрібно показати й позивну сторону життя в цілому: включення у діяльність, тренінги, ігри, прогули, спілкування, творчість, і т.д.В даній ситуації, як і у попередніх, можливе включення експертів(психологів, соц.працівників. та ін..)
Врахування наскільки дитина є жертвою, і як глибоко.Проведення індивідуальних групових, бесід, консультації, тренінгів, терапій.І важливим фактором тут буде уже дотримання професійного кодексу, не залежно чия це дитина (біженець чи ні), виконання своєї роботи кваліфіковано і повноцінно(психолог, вчитель, чи навіть мати як в загальному мати, а не конкретної дитини).Хірург не вибирає кого оперувати.він просто робить свою роботу.
5.Потрібно, але не досить масштабно.Краще удосконалити ті дисципліни які є (якщо вони є)- ДПЮ, основи медицини, історії як в загалом.І вагомим фактором буде все одно викладач…Навіть якщо він буде досить кваліфікованим і освідченим, але буде займати, наприклад, проросійську позицію, навіть на підсвідомому рівні він буде навчати «не так і не того».Тобто підбір кадрів також має велике значення.І звичайно прислухатися батькам, вчителям чого хоче дитина, можливо вона не хоче на бойові мистецтва, але хоче на гурток стрільби й т.д.
Можна зробити певний висновок, що ситуація яка є на Україні, стосується кожного громадянина, який проживає на цій землі.Її неможливо скрити, а потрібно прийняти, опри ділитися зі свою позицією, і діями.І також важливо звідки ми будемо брати ресурс для життя, як нашого так і наших близьких. Життя у якому ми живемо, поки ми живі. А жити важко усім, якщо жити й не жити(не відчувати смак життя…)

Практикуючий психолог. Тренер. Коуч
Руслан Анчаков

Поделиться в соц. сетях